Що банк робить, якщо позичальник не платить: реальний процес

Перший прострочений платіж — це ще не трагедія. Банк не приїжджає забирати квартиру наступного ранку, і навіть не дзвонить одразу з погрозами. Але з того дня, коли гроші не надійшли на рахунок вчасно, запускається механізм, у якого є своя логіка, свої терміни й свої больові точки. Я оглядаю заставне майно вже вісім років і бачив десятки квартир на різних стадіях цього процесу — від першого дзвінка колектора до порожньої квартири після торгів. Розповім, як це виглядає насправді, а не як про це пишуть у страшилках.

Коротко

• Перші 1–30 днів прострочення — це «м’яке» стягнення: дзвінки, СМС, листи. Жодних юридичних наслідків ще немає.
• Після 90 днів борг зазвичай визнають проблемним, і банк починає готуватися до жорсткіших кроків.
• Зараз, під час воєнного стану, частина примусових механізмів — зокрема виконавчі написи нотаріусів — фактично заблокована законом.
• Звернути стягнення на заставну квартиру банк може або через суд, або позасудово — якщо таке право прямо прописане в іпотечному договорі.
• Виселення без надання іншого житла можливе лише тоді, коли саме заставна квартира була куплена за кредитні кошти.
• Позичальник має право проживати в заставній квартирі аж до моменту її фактичного продажу на торгах.
• Незаставне майно й доходи теж можуть підпадати під стягнення — але для єдиного житла діє захисний поріг за сумою боргу.

Перші 30 днів: банк ще не «стягує», він з’ясовує

Коли платіж не надходить у визначену договором дату, у банківській системі це фіксується автоматично — без емоцій, без драми. Перші кілька днів кредитний менеджер навіть не дзвонить: банки знають, що частина прострочень — це просто забудькуватість або технічна затримка платежу.

Приблизно з 5–7 дня прострочення підключається так зване м’яке стягнення: СМС-нагадування, дзвінки, іноді лист на електронну пошту. Мета на цьому етапі одна — з’ясувати причину і повернути платіж без ускладнень. Якщо ти відповідаєш на дзвінки й пояснюєш ситуацію, шанси домовитися значно вищі, ніж якщо просто ігнорувати номер банку.

Це той момент, коли варто самому вийти на зв’язок і запитати про кредитні канікули або реструктуризацію. Рішення про це — виключно на розсуд банку, він не зобов’язаний його надавати, але й не зацікавлений доводити справу до суду: судовий процес і подальша реалізація застави коштують банку часу, грошей на юристів і оцінку, а результат непередбачуваний. Банку вигідніше отримати гроші, нехай і з затримкою, ніж роками судитися.

30–90 днів: борг стає «проблемним»

Якщо прострочення затягується, а комунікації з боржником немає або домовленості не виконуються, борг переходить у категорію проблемної заборгованості. Із цього моменту тон спілкування змінюється: частіше приходять офіційні листи-повідомлення про заборгованість, іноді — попередження про можливість дострокового витребування всієї суми кредиту, а не лише простроченого платежу.

Відповідно до статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник прострочив повернення чергової частини позики, кредитор має право вимагати дострокового повернення всієї суми, що залишилася, разом із процентами. Це важливий момент: банк може не чекати накопичення боргу роками, а зажадати всю суму одразу, якщо умови договору це дозволяють.

На цьому етапі банк також формує так зване досьє проблемного активу: перевіряє актуальний стан застави, іноді замовляє повторний огляд об’єкта — і тут якраз можу з’явитися я або мої колеги. Огляд у цій ситуації переслідує просту мету: банк хоче знати, чи не втратила квартира у вартості, чи не з’явилися незаконні перепланування, чи мешкає там хтось узагалі.

З практики

На одному з оглядів проблемного активу я приїхав на адресу, вказану в іпотечному договорі, і виявив, що квартиру здають в оренду — без відома банку і без страхування, яке вимагав кредитний договір. Формально це не було злочином, але порушувало умови договору застави, і я чесно зафіксував це у звіті. Для позичальника це означало додаткові претензії від банку — крім самого боргу. Мораль проста: заставна нерухомість залишається під наглядом весь час дії кредиту, і будь-які дії з нею варто узгоджувати заздалегідь.

Хто стягує борг: сам банк, колектори чи виконавча служба

Тут варто розрізняти три різні механізми, які часто плутають.

Банк самостійно. На етапі до суду і навіть після нього банк може продовжувати комунікацію напряму — через власний департамент проблемної заборгованості.

Колекторська компанія. Банк може передати право вимоги за договором відступлення (цесії) колекторській компанії, або залучити її як агента для «м’якого» стягнення за дорученням. Важливо розуміти: колектори не мають права арештовувати майно, виселяти чи входити в квартиру без згоди власника. Їхні повноваження обмежені дзвінками, листами й переговорами. Усе, що виходить за ці межі — арешт рахунків, звернення стягнення на майно — можливе лише через суд і державного або приватного виконавця.

Державний або приватний виконавець. Це вже примусова стадія, яка настає після отримання банком виконавчого документа — судового рішення або (в мирний час) виконавчого напису нотаріуса. Саме виконавець має повноваження накладати арешт на рахунки й майно, звертати стягнення на нерухомість і організовувати торги.

Різниця між державним і приватним виконавцем на практиці відчутна. Державна виконавча служба переобтяжена справами, тому провадження там часто рухаються повільно — місяцями чекають своєї черги. Приватні виконавці працюють за принципом самоокупності: їхній дохід залежить від відсотка стягнутого, тому вони, як правило, діють швидше й наполегливіше. Банки дедалі частіше передають виконавчі документи саме приватним виконавцям — і якщо в тебе відкрито провадження, варто одразу зʼясувати, з ким саме маєш справу, бо стратегія комунікації з ними суттєво відрізняється.

Чи торкається процес поручителів і співпозичальників

Це питання, яке люди рідко продумують на етапі підписання кредитного договору, а згадують уже тоді, коли дзвінки з банку починають лунати не їм, а їхнім рідним. Якщо кредит оформлений із поручителем або майновим поручителем — людиною, яка заставила своє майно за чужий борг — банк має право пред’явити вимогу саме до нього, незалежно від того, чи намагався він спершу стягнути борг із основного позичальника. Це прямо випливає із солідарної відповідальності, яку зазвичай передбачає договір поруки.

Якщо позичальників кілька — наприклад, подружжя оформило іпотеку разом — вони, як правило, відповідають солідарно: банку байдуже, хто саме з двох перестав платити, вимога піде до обох. Поручитель, який погасив борг замість позичальника, має право в порядку регресу стягнути сплачену суму з боржника — але це вже окремий, самостійний судовий процес.

Виконавчий напис нотаріуса: чому зараз ця «швидка» процедура майже не працює

До війни в банків був зручний і швидкий інструмент — виконавчий напис нотаріуса. Якщо кредитний договір передбачав таку можливість, банк міг звернутися до нотаріуса, і той, перевіривши документи, робив на них напис, який одразу набував сили виконавчого документа — без суду. Це економило банку роки судових процесів.

Під час дії воєнного стану ситуація змінилася: законодавство тимчасово заборонило примусове виконання виконавчих написів нотаріусів. Виняток стосується лише написів, вчинених на кредитних договорах, які не посвідчені нотаріально, — там відкриття виконавчого провадження залишається можливим. Для звичайної іпотеки, оформленої в банку, це фактично означає, що швидкий позасудовий інструмент через нотаріуса зараз заблокований, і банку доводиться йти класичним, довшим шляхом — через суд.

Саме тому банківські асоціації зараз активно обговорюють із законодавцями спрощення процедур стягнення після завершення active фази обмежень — але станом на середину 2026 року ці обмеження ще діють, і ситуація може змінитися. Якщо ти читаєш цю статтю через кілька місяців — обов’язково перевір актуальний стан законодавства, бо саме в цій сфері зміни відбуваються швидко.

Судовий шлях: як банк звертає стягнення на заставу через суд

Це основний робочий інструмент банку сьогодні. Процес виглядає приблизно так:

1. Позов до суду. Банк подає позов про стягнення заборгованості та одночасно — про звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання боржником забезпеченого зобов’язання — здебільшого через суд, третейський суд або в позасудовому порядку.

2. Судовий розгляд. Суд перевіряє розмір заборгованості, дотримання банком процедури (зокрема, чи направлялася боржнику письмова вимога про усунення порушення — це принципова вимога статті 35 закону, і суди регулярно скасовують рішення, якщо банк цю вимогу проігнорував).

3. Рішення суду. Якщо суд задовольняє позов, він одночасно визначає спосіб реалізації застави — найчастіше через продаж на прилюдних торгах — і, за наявності підстав, вирішує питання про виселення мешканців.

4. Виконавче провадження. Рішення суду передається виконавцю, який організовує оцінку майна та його продаж.

Важливий нюанс, який часто хвилює людей більше за все: виселення без надання іншого житла допускається лише тоді, коли саме ця квартира була придбана за кредитні кошти. Якщо в заставу передано нерухомість, яка була куплена без кредиту — наприклад, батьківську квартиру заставили під бізнес-позику — виселення без альтернативного житла суд, як правило, не допустить. Це прямо випливає із взаємодії статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 Житлового кодексу України.

Скільки це триває і хто платить за процес

Судовий розгляд справи про звернення стягнення на іпотеку рідко буває швидким. Навіть без апеляцій і касацій справа в суді першої інстанції може тривати від кількох місяців до року — залежно від завантаженості конкретного суду, кількості клопотань з боку відповідача та того, чи є заперечення проти позову. Якщо позичальник оскаржує рішення в апеляційному, а потім і в касаційному порядку, процес може розтягнутися на кілька років.

Витрати на цьому шляху лягають переважно на банк, принаймні на старті: судовий збір за подання позову майнового характеру розраховується від суми вимог, і банк сплачує його наперед. Якщо суд ухвалює рішення на користь банку, ці витрати, а також витрати на оцінку майна та державне мито, як правило, стягуються з боржника додатково до основного боргу — тобто фінальна сума, яку доведеться покривати, зазвичай перевищує первісний розмір заборгованості.

Для позичальника головний інструмент захисту на цій стадії — не ігнорування судових повісток, а активна участь у процесі: подання заперечень, клопотання про перевірку розрахунку заборгованості, посилання на процедурні порушення з боку банку (наприклад, відсутність доказів надсилання письмової вимоги). Суди регулярно відмовляють у задоволенні позовів банків саме через такі процедурні недоліки — тому мовчазна відсутність у судових засіданнях завжди грає проти боржника.

Позасудовий шлях: коли банк може обійтися без суду

Другий варіант, передбачений законом «Про іпотеку», — позасудове врегулювання. Він можливий лише тоді, коли відповідне застереження прямо прописане в іпотечному договорі. Тоді банк може:

• зареєструвати право власності на предмет іпотеки за собою в рахунок виконання зобов’язання;
• продати предмет іпотеки третій особі від свого імені.

Позасудовий шлях швидший, але й тут є запобіжник: перереєстрація права власності на іпотечну нерухомість можлива лише за наявності доказів, що позичальник отримав письмову вимогу банку — цю позицію неодноразово підтверджував Верховний Суд. Без доказів вручення вимоги реєстрація права власності на банк буде незаконною, і позичальник може її оскаржити.

На практиці більшість роздрібних іпотечних договорів, які я бачу на оглядах, усе-таки містять таке застереження — банки закладають цю можливість заздалегідь. Але скористатися нею без дотримання формальностей банк не може.

Є ще один нюанс, який часто плутають: позасудовий шлях не означає, що банк може просто змінити замок і виселити людей без жодних процедур. Навіть у позасудовому порядку банк зобов’язаний направити боржнику письмову вимогу з чітким терміном — зазвичай не менше тридцяти днів — протягом якого позичальник може погасити заборгованість і зупинити процес. Лише після спливу цього терміну без реакції боржника банк може рухатися далі з реєстрацією права власності на себе.

На практиці позасудовий шлях частіше застосовується до нежитлової чи комерційної нерухомості, ніж до квартир, де фактично проживають люди — саме через ризик подальшого судового оскарження з боку членів родини позичальника, які зареєстровані або проживають у квартирі, але не є стороною іпотечного договору. Банки це розуміють і в спірних випадках із житлом частіше все ж обирають довший, але юридично надійніший судовий шлях.

Що по факту обмежено під час воєнного стану

Крім заборони виконання нотаріальних написів, є ще кілька суттєвих обмежень, про які варто знати:

• Заборона відкриття виконавчих проваджень на територіях активних бойових дій або тимчасово окупованих — незалежно від того, де фактично зареєстрований боржник.
• Захищений залишок на рахунку. Фізична особа може здійснювати видаткові операції з арештованого рахунку без урахування арешту, якщо сума стягнення за виконавчим документом не перевищує певного порогу, встановленого законом на період воєнного стану.
• Пенсія та стипендія захищені від стягнення повністю (крім аліментів і кількох окремих категорій рішень); стягнення із заробітної плати, навпаки, з травня 2023 року відновлене.

Ці правила регулярно уточнюються, тому конкретні цифри й категорії варто звіряти з чинною редакцією закону «Про виконавче провадження» на момент, коли ситуація стосується тебе особисто.

Окремо варто згадати про звичайний, «валютний» мораторій, який діяв в Україні з 2014 року для позичальників із кредитами в іноземній валюті — той, що обмежував примусове стягнення житла площею до 140 кв. м для квартири й 250 кв. м для будинку. Цей закон формально втратив чинність ще у 2021 році, тобто зараз він не діє і не звільняє від стягнення. Плутанина навколо цього закону трапляється часто, тому якщо хтось каже, що «валютна іпотека взагалі недоторканна» — це вже застаріла інформація, і покладатися на неї не варто.

Продаж застави: торги, оцінка й залишок боргу

Якщо справа доходить до реалізації застави, майно спершу оцінюють — незалежним суб’єктом оціночної діяльності, а не самим банком. Це важливо: занижена оцінка невигідна не лише позичальнику, а й самому банку, бо зменшує суму, яку можна виручити на погашення боргу.

Після оцінки квартиру виставляють на прилюдні торги (аукціон). Ключовий момент, який часто заспокоює людей у стресовій ситуації: позичальник зберігає право проживати в квартирі та користуватися нею аж до моменту фактичного продажу на аукціоні. Він втрачає лише право розпоряджатися нею — продати, подарувати, здати в заставу вдруге.

Після продажу можливі два сценарії:

• Виручених коштів вистачило з надлишком. Різниця між сумою продажу та повним боргом (включно з процентами, пенею й витратами на реалізацію) повертається колишньому власнику.
• Виручених коштів не вистачило. Борг не зникає автоматично — банк має право стягувати залишок з іншого майна чи доходів боржника в загальному порядку, якщо інше не передбачено договором чи рішенням суду.

Саме другий сценарій найчастіше стає несподіванкою для людей: багато хто вважає, що після продажу застави історія закрита, хоча юридично це не завжди так.

А що з іншим майном і незаставним житлом?

Якщо застави не вистачило або її взагалі не було — наприклад, кредит бланковий, без застави — банк через суд і виконавче провадження може звернути стягнення на будь-яке інше майно боржника, крім кількох захищених категорій. Законодавство встановлює поріг: якщо сума, що підлягає стягненню, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника, як правило, не здійснюється. Це один із механізмів захисту людини від втрати даху над головою через відносно невеликий борг.

Водночас це не означає повний імунітет: рухоме майно, кошти на рахунках, частина доходів (крім захищеного мінімуму) залишаються в зоні досяжності виконавця. З мого досвіду, саме на цьому етапі люди найчастіше звертаються по юридичну консультацію — і це правильно, бо тут вже занадто багато нюансів, щоб діяти навмання.

З практики

Був випадок, коли позичальник щиро вважав: раз квартиру вже продали на торгах, історія закрита. Через два роки він звернувся до мене вже як консультант зі стороннього приводу — і в розмові виявилося, що виконавче провадження щодо залишку боргу так і не закрили, а на його новий автомобіль, куплений уже після продажу квартири, наклали арешт. Він про це навіть не підозрював, поки не спробував його продати. Історія з боргом рідко закривається сама собою — її потрібно закривати формально, з довідкою про відсутність заборгованості на руках.

Чи можна взагалі уникнути цього сценарію

Найбільша помилка, яку я бачу знову й знову — це мовчання. Люди, які перестають платити, часто уникають дзвінків із банку не тому, що не мають грошей взагалі, а тому, що соромно або страшно почати розмову. Але банк — це не сусід, який засуджує; це установа, яка рахує ризики й майже завжди готова до діалогу, поки справа не дійшла до суду. Реструктуризація, кредитні канікули, зміна графіка платежів, часткове дострокове погашення за рахунок продажу іншого майна — усі ці інструменти працюють значно ефективніше, якщо звернутися до банку самому й на ранній стадії, а не чекати, поки телефонуватимуть вони.

Де закінчується мій досвід

Я перевіряю стан заставного майна для банку — це моя робота, і в ній я орієнтуюся добре: бачу, коли квартира занедбана, коли є ознаки незаконного перепланування, коли щось не сходиться між документами й реальністю об’єкта. Але я не юрист і не суддя. Питання про те, чи правильно банк оформив вимогу, чи є підстави оскаржити звернення стягнення, чи потрапляє конкретна ситуація під захисний поріг закону — це вже територія адвоката з банківських спорів. Якщо процес проти тебе вже розпочався або тільки намічається — це той момент, коли варто платити за годину юридичної консультації, а не шукати відповідь у статтях в інтернеті, навіть у цій.

FAQ

Чи можуть виселити з єдиного житла, якщо воно куплене не за кредитні кошти, а лише передане в заставу? Якщо квартиру передано в заставу, але куплено без залучення саме цього кредиту, виселення без надання альтернативного житла, як правило, не допускається — суди застосовують тут захисні норми Житлового кодексу.

Чи можна зупинити процес стягнення, якщо почати платити після подання позову? Так, часто можна: якщо позичальник погашає прострочену заборгованість і домовляється з банком, сторони можуть укласти мирову угоду або банк може відкликати позов. Але рішення завжди залишається за банком.

Скільки часу зазвичай минає від першого прострочення до реального продажу квартири? Це може тривати від кількох місяців до кількох років — залежно від того, чи домовляється боржник з банком, чи оскаржує рішення в суді, і від навантаження на конкретний суд і виконавчу службу.

Чи впливає воєнний стан на можливість банку взагалі стягнути борг? Він не скасовує право банку на стягнення, але суттєво обмежує швидкі механізми — зокрема виконавчі написи нотаріусів — і територіально обмежує відкриття нових виконавчих проваджень.

Що краще: чекати, поки банк подасть до суду, чи звертатися самому з проханням про реструктуризацію?Звертатися самому майже завжди краще: банк охочіше йде на компроміс до того, як витратив гроші на судовий процес, ніж після.

Чи можуть колектори самі виселити з квартири? Ні. Колектори не мають повноважень примусового виконання — це виключна компетенція державного або приватного виконавця на підставі судового рішення.

Чи можна продати заставну квартиру самому, поки триває розгляд справи в суді? Формально ні — на предмет застави, як правило, накладено обтяження в реєстрі, і будь-яка нотаріальна угода з такою нерухомістю без згоди банку неможлива. Але саме тому продаж за згодою банку з подальшим погашенням боргу з отриманих коштів — часто найвигідніший сценарій для обох сторін, і банки нерідко на це погоджуються, якщо сума покриває борг.

Матеріал має інформаційний характер і не є індивідуальною юридичною, фінансовою чи оціночною консультацією. Для рішень у конкретній ситуації звертайтеся до ліцензованих фахівців.

Умови та законодавство змінюються — звіряйтеся з офіційними джерелами.